Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангарду.
Українські мотиви у творах поета.
Вірш “Відповідь запорожців турецькому султану”
(урок — дослідження, робота в групах)
11 клас
Розробила
учитель
зарубіжної літератури
Лутчин
В.С.
Урок.
11 клас
Тема уроку:
Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангарду. Українські мотиви в поезії Аполлінера.
Мета уроку:
·
визначити основні риси поетичної
творчості;
·
проаналізувати українські мотиви в поезії
Аполлінера;
·
визначити новаторство поета – реформатора.
Тип уроку: урок –
дослідження, робота в групах
Обладнання:
портрет поета, учнівські ілюстрації - каліграми, репродукції картин І. Рєпіна,
П. Пікассо, фрагменти фільму «Париж»,мультимедійна презентація
Епіграф
Я
вмію радувати людей …
Знаки пунктуації не мають сенсу,
справжня пунктуація – ритм і паузи вірша.
Г. Аполлінер
Хід
уроку
І.
Слово учителя
До тих, хто має Божий
дар, суспільство ставилося завжди з недовірою. Та й самі митці, здається,
чимало робили для того, щоб шокувати, дивувати, бентежити своє оточення. Іноді
це був навмисний епатаж, але частіше яскравий прояв не лише творчої, а й людської індивідуальності.
Гійом
Аполлінер як особистість і явище світової культури вкрай незвичайний.
Напівполяк і напівіталієць, він став великим поетом Франці
ІІ.Тема, мета уроку
На уроці працюватимуть три творчі
групи «Міст Мірабо», «Каліграми», «Україна у поезії Аполлінера», а також
учні-біографи.
ІІІ.
Інформаційний пакет
Біографічна довідка про поета
(своєрідний літературний портрет)
Учитель. Гійом
Аполлінер – поет-авангардист, поет модерністського спрямування. Давайте
пригадаємо, що таке модернізм та авангардизм.
·
Модернізм
(від франц. – сучасний, новітній) – загальна назва напрямків і шкіл у
літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст.
·
Авангардизм
(від
франц. – передовий загін) – це умовна назва низки художніх течій, що оголосили
«революцію в мистецтві» і рішуче розірвали зв’язок з реалістичною традицією.
Учень-біограф
(розповідає про дружбу Г. Аполлінера з П. Пікассо)
1904
р. – бар біля вокзалу Сен-Лазар, Париж. Перша зустріч.Аристократичні салони, що
були центрами художнього та артистичного життя, поступилися місцем літературним
редакціям з притаманними їм духом вільнодумства та чутливістю до найновітніших
віянь. У паризьких кав’ярнях
обговорювалися свіжі новини мистецького життя. В одній з таких кав’ярень із поетичною назвою «Під золотим
сонцем» Аполлінер познайомився із талановитим письменником і відомим скандалістом Альфредом Жаррі. Сатирично-гротескні твори цього митця,
що вирізнялися анти буржуазною спрямованістю і зламом естетичних традицій,
вплинули на творчий пошук Аполлінера. Проте, мабуть, ще більший вплив справило
на поета постійне спілкування з художником-кубістом Пабло Пікассо.
Перебуваючи
у Парижі, Г. Аполлінер опинився у вирі бурхливого культурного життя: театр, живопис, музика, література, балет
Франції.
Учитель.
Пригадайте, що таке кубізм?
ІV.
Кубізм (франц.Cubism, від cube-куб) – авангардистська течія в образотворчому
мистецтві першої чверті ХХ ст. Її представники прагнули виявити геометричну
структуру об’єму,
розкладаючи предмет на плоскі грані або уподібнюючи його до простих тіл – кулі,
конуса, куба.
Все
це притаманне і роботам Пікассо. Цікаво, що крім картин, скульптур та графічних
робіт, він створив серію колажів, продемонструвавши, що шматки газет, візитні
картки, тютюнові обгортки, «вмонтовані» в картини, можуть бути повноцінними
елементами сучасного художнього твору.
Деякі
елементи кубістської естетики простежуються також в поезіях Аполлінера. Проте
не варто в них шукати виявів безпосереднього впливу Пікассо. Творча взаємодія
двох митців була складнішою. Вона виявлялася насамперед у властивому обом
прагненні до радикального оновлення мистецтва.
Вправа
«Кола Вена»
Погляди
на призначення кубізму
П.
Пікассо Г.
Аполлінер
Безпосередня замальовка з натури, максимум ліричноїекспресії,
пряма передача важливих предметів спроба створити чисту лірику,
у
прозаїчному хитросплетінні важливою
є епічна змістовність лірики
Спільність
життєвого і творчого шляху:
·
чужоземці;
·
пошук нових шляхів зображення образів;
·
прихильники кубізму;
·
творчість пов’язують з музикою;
·
ще не отримали визнання у Франції, але вже
відомі як поет («Рейнські вірші») і як
художник (картини «блакитного», або іспанського періоду);
·
прагнули радикального оновлення мистецтва.
Учитель.
Відомо, що Г. Аполлінер ввів поняття «сюрреалізм». Що ви знаєте про це?
Слово
«сюрреалізм» знайоме вам за оглядом
західної поезії, тут вжите не як назва певної авангардистської течії, а в
безпосередньому своєму значенні (букв. з франц. - надреалізм). Аполлінер
використовував його у найширшому значенні – як синонім нового мистецтва,
здатного відтворювати вищу «надреальність» (потім це слово підхопили французькі
авангардисти і, вклавши у нього дещо інший зміст, перетворили його на назву
конкретної літературно-художньої течії). До речі, сам Аполлінер не відносив
себе до будь-якого літературного напряму. Він наголошував: «Назви шкіл не мають
жодного значення і є лише засобом розрізнення груп живописців і поетів».
Аполлінерівська
поетична реформа була спрямована на ствердження засад нового мистецтва. Сам
поет визначив його як «новий реалізм», «натуралізм вищого типу», «надреалізм».
Проте було б помилкою, прислухаючись до цих визначень, вписувати
аполлінерівську поезію у коло реалістичних або натуралістичних творів. Справді,
поет прагнув наситити лірику «прозою життя», а тому й вдавався до перетворення
«непоетичних», буденних речей (як, скажімо, стиль газетних репортажів) на
елементи образної тканини ліричного твору. Підкреслюючи цінність повсякденності
для поезії, він писав: «У царині поетичного натхнення можливості можуть бути не
меншими, ніж у щоденної газети, яка трактує на одній шпальті найрізноманітніші
питання, відвідує далекі країни». Однак то були лише деякі засоби створення у
художньому тексті «надреальності» зливалися в один потік життя й творчість,
«проза» буденності й «поезія» душі, епос сучасного світу й лірика поетичного
«я», реалії дійсності й міфи тощо. «Аполлінер, - зазначав російський дослідник
його творчості М. Балашов, - вірив, що його поезія складається з творчості
мільйонів – із троянд, що їх приносять люди численних народностей, із слів, які
вони створюють на своєму життєвому шляху».
Такий
синтез досягався за допомогою арсеналу новаторських художніх принципів та
прийомів. Зокрема, шляхом проведення асоціативних паралелей до зображуваного
явища, які уникаючи зовнішньої подібності з ним, виявляли його внутрішню
сутність. Цей принцип Аполлінер ілюстрував таким прикладом: «Коли людина
захотіла наслідувати ході, вона створила колесо, на ногу начебто не схоже. Так
вона, сама того не знаючи, вигадала сюрреалізм».
Учитель. Отже,
наступним етапом нашого уроку є робота творчих груп.
V. Робота творчих груп
Кожна творча група аналізує певну
поетичну збірку, пояснює назву, історію створення поезій, визначає тему, ідею
та художні засоби провідної поезії, читання напам’ять.
І група: збірка «Алкоголі. 1898-1913
рр.», аналіз поезії «Міст Мірабо».
ІІ група: збірка «Каліграми. Вірші
Миру та Війни», аналіз поезії «Зарізана голубка й водогорай».
ІІІ група: поетичний цикл «Пісня
нелюбого», аналіз вірша «Відповідь запорожців турецькому султану».
І
група
Збірка
«Алкоголі. 1898-1913 рр.»
У
збірці «Алкоголі» поет відтворює світосприйняття людини початку ХХ ст. дитини
урбаністичної цивілізації, яка насолоджується модерною красою індустріального
міста, захоплено спостерігає шалену динаміку життєвого плину, і з великими
сподіваннями на оновлення світу вітає історичні зрушення, що відбуваються у неї
на очах. Епічні картини життя великого міста, Європи, людської історії,
Всесвіту поєднувалися в «Алкоголях» з ліричними одкровеннями поетичного «Я» -
самотнього, зануреного у переживання нерозділеного кохання і разом з тим
охопленого величезною життєвою спрагою (наприклад, у віршах «Вандем’єр»,
«Зона»).
Назва
збірки – «алкоголі» - п’янкий і палючий сонячний напій життя, що дарує насолоду
й муку, приголомшує свідомість і загострює почуття, - ось яке смислове поле
виникає навколо цього слова.
·
Вірші
написані верлібром
Верлібр – вірш
без розміру і рими. «Знаки пунктуації не мають сенсу, бо справжня пунктуація –
ритм і паузи вірша».
Виразне
читання напам’ять поезії «Міст Мірабо» в оригіналі та українському перекладі ,
історія створення
Поезія
«Міст Мірабо» присвячена Марі Лорансен, з якою поет познайомився 1907 року. Їй
було двадцять два роки, йому – двадцять сім. Марі – художниця, писала вірші.
Їхні стосунки тривали п’ять
років, і, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Але
закоханим не судилося бути разом. У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й
роздуми поета про саме життя, про плин часу. До речі, у Марі теж був вірш,
присвячений розлуці з Г. Аполінером.
·
Аналіз
вірша «Міст Мірабо».
«Міст
Мірабо» - сповнений сумних роздумів, поет говорить про швидкоплинність кохання,
що минає без вороття, як і життя, як води Сени. З водою спливає час, спливає
життя, у якому поєдналися відчай і надія, журба і втіха.
·
У вірші йдеться про життя, про його
плинність, яку неможливо зупинити, про життя і його самотність, яку неможливо
подолати. Про життя і любов, яку неможливо втримати. Про життя і надію, без
якої неможливо уявити життя.
·
Вічність за цим приховується, тому що роки
не повернуться, і любов не повернеться, і лише вода під мостом Мірабо тече …
завжди.
·
До вічності причетний і ліричний герой…
залишається на мосту Мірабо, посеред життя у центрі Всесвіту.
·
Це місце має належати людині, ніхто інший
не претендує і не може претендувати на цю епічну постать посеред моста Мірабо,
посеред Всесвіту.
Головна
думка – хоча життя палюче, мов спирт, може спричинити біль, але не може
зупинити річку, залишити кохання.
Вірш
«Міст Мірабо» (збірка «Алкоголі») став своєрідною візитною карткою любовної
лірики ХХ століття. Це – щемливий твір про кохання, що без вороття спливає,
немов води річки Сени, і про надію, яка,
попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Доповнюючи одна
одну, ці теми розкривають суперечливу стихію життя, просякнутого «журбою і втіхою»,
життя, що, як зазначив Аполлінер в іншій поезії, обпалює, наче спирт. У цю
картину органічно вплітається мотив часу, що звучить у рефрені:
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я
ще є.
Усі
потоки – міської річки, любові, життя, часу – струмують крізь серце ліричного
героя. Воно тремтить під останніми променями кохання, намагаючись продовжити
мить насолоди любовними почуттями.
·
Рефрен
(від фр. - приспів) – рядок або кілька рядків, які повторюються наприкінці
строфи; здебільшого підкреслює найважливішу думку твору.
Емоційний
вплив «Мосту Мірабо» на свідомість читача значною мірою зумовлюється поетичним
ритмом. Поєднавши у вірші ритм ткацької пісні ХІІІ ст. з духом народних пісень
про кохання, Аполлінер досягнув надзвичайної мелодійності. А внаслідок
накладення на фольклорну традицію світовідчуття людини доби перших аеропланів
народилася геніальна бардівська пісня початку ХХ століття.
Музою,
яка надихнула Аполлінера на написання «Мосту Мірабо», була вже згадувана Марі Лорансен.
Кризою
взаємин з нею були навіяні настрої прощання з любов’ю. Можливо, що й ідея сполучення любовної
тематики зі стародавньою ткацькою піснею також живилася обставинами життя Марі.
Її мати, пояснює М. Яснов, годинами наспівувала, займаючись шитвом, та й сама
Марі постає у спогадах сучасників жінкою, яка співала гарним високим голосом
давні нормандські пісні. Напевне, це поєднання шитва і народного співу
викликало у пам’яті поета асоціацію з ритмікою давньої ткацької пісні ХІІІ
століття.
Треба
приймати життя таким, яким воно є, бути готовим до змін.
Слід
зазначити, що і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Гійом Аполлінер
залишився поетом великого міста – улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя
розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних
емблем столиці Франції – річки Сени та мосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою
конкретність, увиразнюють ідею єдності, плинності буття (річка) й непорушності
його духовних опор (міст).
ІІ
група. Збірка «Каліграми. Вірші Миру та Війни».
Назва
другої книжки поезій – «Каліграми. Вірші Миру та Війни» - була породжена ідеєю
створення віршів у вигляді малюнків, які б відбивали основний зміст текстів.
Власне
кажучи, ця ідея не була новою. Аналогічні спроби робилися ще за часів
античності. Були вони, до речі, поширені також в українській бароковій поезії.
Отже, Аполлінер, який експериментував у цьому напрямку, не був винахідником.
Однак він вдихнув у поетичну форму вірша-малюнка нове життя. Ця форма
приваблювала його як сучасний засіб організації поетичного тексту (пошук таких
засобів відбувався у кінематографі та звукозапису на початку ХХ століття). Поет
апробував її у низці поезій, що увійшли до збірки «Каліграми. Вірші Миру та
Війни».
Учитель.
Пригадайте, що таке каліграми?
·
Каліграми
– вірші у вигляді малюнка, фігурні вірші, «ідеограми».
Перегляд каліграм, створених Г.
Аполлінером (на слайдах).
Звернути увагу на каліграми, створені
учнями.
Основний
зміст та композиція цієї збірки були зумовлені намаганням автора представити
«літопис» свого духовного життя напередодні й під час Першої світової війни. У
віршах «Каліграм» простежуються знайомі по «Алкоголях» настрої віри у
науково-технічний прогрес та пафос революційного оновлення світу. Поет провіщає
прихід доби «доброти» та «вогняної благодаті». Однак дух книжки визначають
поезії, пов’язані з воєнною тематикою. Спираючись на особистий фронтовий
досвід, Аполлінер розкриває страшну руйнівну силу війни. Скорбота за загиблими,
співчуття постраждалим, тривога за тих, кому довелося власноруч виконувати
щоденну криваву роботу, щохвилини наражаючись на смертельну небезпеку,
утворюють емоційне тло аполлінерівської воєнної лірики.
Антивоєнного
забарвлення набувають навіть любовні поезії цього часу. Таким, зокрема, є одне
з «послань» до Лу. Побудоване на контрастних поєднаннях мрії про кохання та
жахливої воєнної дійсності, воно перетворюється на прокляття війні, за умов
якої поет замість пера бере до рук рушницю, а молоді люди задихаються від
отруйних газів. Навіть навколо свіжої троянди розливається аромат битв.
Пацифістський пафос антивоєнних поезій Аполлінера сягає вищої позначки у
творах, де він з болем згадує загиблих ворогів («Відбуття»).
·
Аналіз
вірша «Зарізана голубка й водограй».
·
Читання
напам’ять
поезії «Зарізана голубка й водограй», історія створення.
Поезія присвячена пам’яті друга, літератора Рене Даліза, що
загинув на фронті в час Першої світової війни.
·
Аналіз
– тема, головна думка.
·
Символи
у поезії:
Голубка
– символ
миру, чистоти, пов’язаний
із Святим духом.
Водограй
– вода,
чистота, життя, невпинний рух, плач за загиблими.
Але голубка – «зарізана», тобто мертва.
Антитеза:
смерть
(зарізана голубка) – життя (невпинний рух водограю).
Водограй асоціюється з плачем, що
збігається з настроєм ліричного героя. Друзі, яких поет згадує, дивляться у
воду – «сонну воду», і погляд їхній «вмирає десь».
«Сонна
вода» - це статичність, зупинка руху, смерть.
Отже, каліграма символізує вічний плач за
загиблими на війні. Будь-яка війна сприймається поетом як всесвітній
апокаліпсис.
Там олеандри
всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті.
(Звичайний «червоний» захід сонця. Але
якщо навколо війна, кров, смерть, то й виднокрай багряний. Сонце «ранене», але не вбите. Тому залишається надія на те, що світ
опам’ятається і
відродить життя).
·
Художні засоби
·
Порівняння з каліграмою; монтаж (поєднання поезії з графікою) –
створення єдиного цілого з окремих частин, що добираються за певним планом .
·
П.Пікассо
намалював картину «Голуб»(зображення
на слайді).
·
Актуальність
поезії «Зарізана голубка й водограй» (учні висловлюють власні думки)
ІІІ
група. Українські мотиви в поезії Аполлінера
Тема
«нещасливого у коханні» є стрижнем поетичного циклу «Пісня нелюбого» (збірка
«Алкоголі»). У центрі цього циклу – образ серця, розбитого оманливим коханням,
охопленого спрагою невичерпної любові. Гіркота розчарування, породженого крахом
надій, втілюється образах пройдисвіта та повії, що співвідносяться ліричним
героєм з власним знівеченим любовним почуттям. Смерть кохання вписується тут в
один ряд із «загибеллю» богів давнини (що по суті є відлунням деяких
ніцшеанських ідей). А поруч із сумними настроями лунає відчайдушна мрія про
вірність у коханні, про оспівану з часів сивої давнини здатність любовного
почуття витримати будь-які випробування долі й протистояти руйнівній силі часу.
Біль ліричного героя підсилюється тим, що його почуття непотрібні коханій, він
не може відірватися від пекучого напою любові.
Вихід
на нові рубежі пісенного стилю дуже помітний у «Пісні нелюбого». Цей вірш –
ніби скарга закоханого на нерозділене кохання. Тут зустрічаємо нетрадиційну
свободу й розкутість творчої уяви, довільні й несподівані переходи до
віддалених один від одного предметів, мотивів, тем, сміливе їх поєднання.
Аполлінер злив тут воєдино часи стародавні й сучасність, об’єднав старозаповітний Ізраїль, античну
Грецію, стародавню Індію, християнську середньовічну Європу, Запорізьку Січ
України нових часів у єдиному культурному синтезі, який невіддільний від душі
поета і кохання його ліричного героя.
Поет
звертається до теми запорозького козацтва, використовуючи цей символ вірності
батьківщині серед інших прикладів відданості для увиразнення страждань
нелюбого:
Я вірний як той
хміль тичині
Як пес
господарям своїм
Як запорожці
душі щирі
Побожні лотри й
гультяї
Своїм степам і
предківщині
У
«Пісні нелюбого» є асоціативна згадка про те, як хотів турецький султан стати
«царем, паном і богом» запорожцям:
Зареготали чуприндирі
І тут же в відповідь листа
Ушкварили бундючній хирі
Аналіз
вірша «Відповідь запорожців турецькому султану».
Читання
напам’ять, історія створення.
Цей
твір ґрунтується на тексті відомої пам’ятки давньої української літератури.
Вона друкувалася в другій половині ХІХ століття українською та російською
мовами, і її Аполлінер міг прочитати й використати досить точно, відтворюючи не
лише хід думки, загальний зміст і дух, а й ритмоструктуру та синтаксис.
Український
гумор, який знайшов відображення в листі-пам’ятці української літератури,
служив зброєю у боротьбі з ворогом. Для ліричного героя Аполлінера цей
фольклорний гумор – теж зброя. З її допомогою він одчайдушно намагається
подолати свої любовні переживання й біль, одночасно епатуючи міщанського
обивателя грубуватим гумором запорізьких козаків:
Царя
небесного харцизе
Високорогий
сатано
Не
годимося ми в підлизи
Жери-но
сам своє лайно
Воно
нам в пельку не полізе
VІІ. Огляд картини І. Рєпіна
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» (на слайді).
Інформаційний пакет
(коротке повідомлення про картину І. Рєпіна). Додаток 1
Учитель.
У
чому новаторство Г. Аполлінера?
·
Засновник французької поезії ХХ ст..
·
Шукає новаторські форми у літературі.
·
Експериментує у галузі мови, жанрів,
стилю.
·
Вірші без пунктуації, переважно верлібр
(вільний вірш).
·
Поєднання поезії з графікою (монтаж).
·
Введення нової термінології: «орфізм»,
сюрреалізм.
Вправа
«Сенкан» (скласти сенкан «Аполлінер - поет», звучить музика
(одна із пісень Едіт Піаф)
Аполлінер
– поет
творчий,
сучасний (новатор)
оновлює,
експериментує, реформує
творить
нове поетичне мистецтво
авангардист
Рефлексія.
Вправа
«Вільний мікрофон»
Поезія Г. Аполлінера мене вразила …
Відкриттям для мене було … ( продовжіть речення)
Домашнє
завдання:
написати твір-мініатюру «Мої враження від поезії Г.
Аполлінера».
Додаток
1
Повідомлення
учня про картину І. Рєпіна
«Запорожці пишуть листа турецькому
султану»
Вивчаючи документи
історії України , Рєпін прочитав листа запорожців турецькому султану і зразу ж
зробив ескіз , який ліг в основу картини
. Над своїм твором Рєпін працював багато років.
Кінець ХVІ століття. Турецький султан Мухаммед
посилає запорожцям „грізну грамоту” , в якій наказує їм добровільно здатися.
Але запорожці відповідають йому листом , відважним і повним гумору.
Гоголівський опис Запорозької Січі має багато спільного із зображеним на
картині. Добродушний козак у червоному жупані та білій папасі , який сміється
від усієї душі , дуже схожий на Тараса Бульбу . Цей образ написаний з натури .
Рєпіну позував його друг і земляк А.Рубець – потомствений козак Запорозької
Січі , сучасник Шевченка і перший автор музики на вірші Шевченка.
