Звучить "Реквієм" Моцарта

На екрані фото трагічних подій Голодомору 1932-1933рр..

Захід супроводжується тематичною мультимедійною презентацією

"Пам’ ять жертв Голодомору".

У вестибюлі школи встановлена траурна експозиція "Жорна історії",

виставка літератури "Україна пам’ятає" та набір тематичних плакатів "Голодомор-геноцид українського народу"

        

                   "Голодомор: цифри та факти”

Учень

         Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня..

Учениця

         Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

Учень

         У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській обл. рівень смертності був вищий у 5-6 разів.У Донбасі – 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких самих масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Учениця

         З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Учень

                                      „З попелу забуття”

Не звільняється пам’ять,     

                   відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем –

                   Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори.

Надійшли. Придивляюсь:

                   Вкраїна ХХ століття.

І не рік, а криваве клеймо:

                   „Тридцять три”.

                            С.Олійникова

Учениця

         "Голодомор"

Ти кажеш, не було голодомору ?

І не було головного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла ?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків ?

Ти кажеш, не було голодомору ?

Чому ж тоді, як був і урожай.

Усе суціль викачували з двору.

- Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам  оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш – не було голодомору!

                                                        Д.Білоус

Учень

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала.

Закрила Україні очі і душу міцно зав' язали.

Сліпу пустили старцювати...То був такий державний злочин-

Здригнулись навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле .

Ні хрестика і ні могили -

То був такий навмисний голод..

Учні вшановують пам’ять загиблих у роки Голодомору 1932-1933 рр.

Учениця

Ні труни, ні хрестів..

А ні тризми!

Прямо в яму навіки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ні віночка, ні навіть барвінку...

Наче падалиць – під вітрюган!

То Причастя твоє, українко.

Українцю, то твій талісман...

Ні могили, ні хресного знаку...

Щоби Пам’ять розтерти на дерть !

Це тобі, Україно, подяка...

Щоб на всі покоління

Ущерть!

                   А Листопад

Учень

Тридцять третій. Поле. Стигле жито.

Тридцять третій... В розпалі жнива...

 З ким у цій німоті говорити ?

Чи душа народу ще жива ?

Хто збагне мої пекучі муки

За народ, ошуканий до сліз ?..

Темрява. Безодня. І – ні звуку...

І таке на всій Вкраїні, скрізь...

Учениця

О, не  забудем 33 рік...

Страшнішої, мабуть, немає дати.

І пам’ятаймо тих, хто нас прирік

Мільйонами стражденно вимирати.

Хто пережив, нехай нам розповість.

Чому гіркі у селах українських вишні...

Та кров померлих в сік брунатний вийшла.

Аби хоч так донести людям вість...

Низькі могили у моїм саду.

Лежить мій рід, обвтий сон-травою,

І тільки я на світі є живою,

Але колись і я до них піду.

Хоча боюсь могил тих і здаля.

Коли мій сад весною квітне п’янко,

На них тоді ворушиться земля

І піднімає квітку-могилянку...

Та будь-хто з нас – чи юний, літній-

Одразу скаже без прикрас:

Саме в двадцятому столітті

Біда страшна спіткала нас.  

Учень

Голодне лихоліття найбільше вразило дітей.Третина всіх померлих від голоду-

діти. .Вони виявились найменш захищеними , не брали участі у колгоспному виробництві,а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.Діти стали жертвами голодомору.

Учениця

                   ***

„Мамо, не плачте.

Дивіться, ось хліба окрайчик.

Трошки я з’їв, а другий кусочок приніс.

Бабуся казали,  це вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинець і знову побіг у ліс”.

Темінь в кутках залягла,

Як земля глибока.

Сонце не виходить –

Спинилось перед вікном.

Блиснула сталь порізала променем око.

Наче по склу, скреготнуло

По серцю бруском.

„Мамо, а що ви на поле не йдете сьогодні ?

Бабуся сказала, вже дятька Миколи нема.

Мамо. Чого це у вас такі руки холодні ?

Мамо, пустіть мене! Мамочко !

Мамочко! Ма...”.

                                      В Мельник

Трансляція фрагментів документального фільму"Правда про Голодомор 1932-1933 рр."

Учень

         Закон про п’ять колосків

Грається болем лють,

Знаєш, що значить – закони ?

...Кожну не правдоньку взуть

І зав’язати червоним.

Окликом не зупинить.

Біль не загусне.

Вирок !

Знаєш, що значть – вирва,

Як... ані краплі вини ?!

Бавиться мотано гнів.

Знаєш, що значить сваволя ?

...Смерть.

За п’ять колосків

Із власного поля!

Навкіл – могилки і хрести.

Неначе зойк і крик...

Учениця

         Колеса історії

Без дороги, без стежки, без колій

Через поле кудись навпростець

Прокотились колеса історії

І в травах загубились десь.

Хоч давно вже іржею покрилися,

Вириває з кусків забуття,

Те, як довго і грізно котилися,

Прилиснаючи в полі жита,

Під дощами, при лютому холоді.

Не втекли від своєї вини.

І вітри – вороги підраховують,

Скільки доль придушили вони.

Встали душі, замучені голодом,

Розтривожені, кволі і злі,

І сказали колесам історії:

- Заберіться з цієї землі !

Встали душі, скатовані війнами,

І сказали: - Голодні праві !

Із такими тяжкими провинами

Вам не місце лежати в траві.

Піднялися колеса історії,

Покотилися в далеч світів.

Обережно ! Можливі повторення !

Бо ніхто їх спинить не посмів.

                                               Г.Чубач

Учень

„Стоїть в скорботі мати – Україна”

О, як же ти вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно,-

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

                                               П.Біда

Учениця Українське село гинуло мовчки.

Наша мати-Україна божеволіла від горя і без-

вихідності. На її очах гинули безневинні діти,

і з благанням зверталася вона до Богородиці.

    (Під музику виходить Україна в жалобі).

         Мати-Україна (стоїть на колінах перед

іконою Богородиці і молиться). Богородице!

Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла?

Чого ж залишила мою землю і народ  мій на

поталу дияволу ? Чи ж не бачиш, криниці повнії

українських сліз ? Чи ж не бачиш, що то вже

не я – Україна, а велетенська могила ? Де ж

ви, сили небеснії ?!

Учень.І стояла Вона, осліпла від горя,

обдерта,  сива, напівблаженна, мукою підпирала

небо, моторошно роззиралася, мати-Україна,

на велетенському хресті розіп’ята.

         Мати-Ураїна (шепоче). Дітоньки мої,

заждіть!  Іванни, Марії, Тараси! Стривайте!

Куди ж ви? Як же я без вас? (голосніше)

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі!

Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля

мого народу ! Ту моторошну дику ніч, усі жахи,

небечені від сотворення світу, простіть ! (тихо)

Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

Учень

                   Молитва

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш !

Порятуй від голодної смерті мій народ, у якого

Дика саранча забрала до зернини.

         Богородице! Матір наша небесна! Свята

Покрово, покровителько люду святоруського!

Чи ж не бачите, як доточують кров із могутнього

Українськоо дерева? Чи ж не бачите криниці,

Повної українських сліз ? То не Україна вже, а

Велетенська  могила.

         Де ви, сили небесні ?

Господи! Стрждання, муки і горе мого народу до

Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель

від  землі й народу сущого відведи.

Нині, прісно і навіки вічні відведи. Амінь.

                                                               К.Мотрич

„Душі загиблих стукають в наші серця”

Виходить дівчина у білому вбранні

(декламує поезію)

         Біла постать

І знову вони йдуть

щодня... щогодини... щоночі....

мільйони тіней, мільйони очей

прошкують небесним Чуацьким шляхом

і повертають до мого серця.

Ідуть українські Варвари-великомучениці,

ідуть Одарки, Катерини, Василі, Іванни...

Залишають білий зойк,

білий крик, що сходить

у моєму серці білою мукою.

Ідуть із холодних боліт,

із снігових заметів, з весняних дібров,

аби сколихнути нашу пам’ять,

бо за ними не співала пісня похоронна,

не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрести, ні тризни.

Прямо в яму на віки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни

і її затамований біль.

                                    Г.Шот  

Учні запалюють свічки у вигляді хреста

( звучить"Реквієм " Моцарта)

Учень

 „Це потрібно живим”

Запалимо свічку у кожній оселі

На пам’ять на вічну про дні невеселі...

Про голод, що вдерся у кожну хатину.

І нищила смерть ця старого й дитину...

І падали в гаю знесилені люди...

Й здавалося, краю страхіттям не буде!

Худенькі діти жують лободу...

Важко уявти картиу оту!

Годину трагічну вшануємо нині:

Запалимо свічку у кожній родині...

Учениця

                   ***

Хай палає свіча... хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають.

Пам’ять чиста, світла і велична,

Пісня й слово хай єднає нас.

Учень

Зняті з хреста...

Не уперше й не вдруге!

Довго живемо.

А наче й не жив.

Мамині очі. Під знаком наруги!

- Синку, як виживеш, все розкажи...

Мусить же бути та правдонька біла.

Щоб не ятрилася чорна трава.

Як мордували і душу, і тіло!

Вслухайтесь, стогін ще досі в ровах.

Бачите: камінь зітерся на порох,

Їдуть по ньому ще наші вози.

Гупає всепоглинаючий морох.

Тільки хитаються вже терези.

Стрілка барвінку...

Усе вона знає.

Зважить і стогін сумної ріки.

По-християнському, може, звичаю

Ще поховаєте наші кістки.

Треба ж відправити страдницьку тризну,

І поділить поминальні коржі.

Сиве благання Вкраїни-Вітчизни:

- Синку, як виживеш, все розкажи.

                                                         

                                          А.Листопад

Молитва

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті мій народ, у якому дика саранча забрала до зернини.

    Богородице ! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Чи ж не бачите, як  доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці. повної украінських сліз? То не

Україна вже. а  велетенська могила.

    Де ви. сили небесні?

    Господи! Страждання, муки і горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи.Амінь.

                                                                                  К.Мотрич

Учениця

За тисячі літ існування  судилося нашому народові пережити силу-силенну спустошень, зрад і варварських знущань, але те пекло, що спіткало Україну на початку 30-х років ХХ ст. , ні з чим не можна порівняти ні у вітчизняній , ні у світовій історії.

Учень

У Києві - столиці України  зведено меморіальний комплекс "Свіча".присвячений жертвам Голодомору 1932-1933 рр.

Звучить "Соната" Л.ван Бетховена