Психологічні особливості підліткового віку

У підлітковий період завершується дитинство, починається перехід до дорослості. Відчувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підлiток засвоює нові суспільнi норми поведінки. Для перехідного віку характерна невідповідність мiж новими потребами "напівдитини, напівдорослої людини" i застарілим ставленням до неї оточуючих. У цей час виникає криза, що виявляється у різному протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармоніi, потягу до самостійності.

У підлітковому віці провідною проблемою стає вибіркове спілкування з однолітками. Спілкування стає провідною діяльністю, замінюючи в цьому плані навчальну діяльність. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки i діяльності.

Для підлітка важливо не тільки бути зісвоiми ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших —бути визнаним улюбленим товаришем, ще для інших — непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Дуже часто саме невміння, неможливість досягти такого становища i є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжуються i підвищеною конформністю підлітків щодо підліткових компаній.

У 8-9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників i пошук визнання цінності власногї особистості в очах однолітків. У цей час відбувається немовби вибух потреби у самоствердженні. Потяг до позитивної самооцінки стає таким сильним, що він часом робить поведінку підлітка зовсім нелогічною. Коли підліток з ycix боків зустрічає критику, як це буває з невстигаючими та недисциплінованими учнями, вiн може вiдкидати будь-якi незаперечні факти проти нього i всупереч цьому триматися за високу самооцінку. Не треба розцінювати це однозначно негативно, - таким є в цьому вiці психологічний захист. Дане протиріччя між потребою у високій самооцінці i низькою оцінкою з боку дорослих стоїть майже за всіма проявами недисциплінованостіпідлітків.

Як вже було сказано, саме група ровесників є середовищем самоствердження підлітків. Схвалення i симпатію, якi багатьом досить важко одержати вiд дорослих, підлітки легко i природно одержують від однолітків, причому не за успішність i дисциплінованість, а за силу, спритність, сміливість, товариську вірність, ознаки дорослості. Поведінка підлітка всебільш визначається так званим "товариським кодексом", який наказує, перш за все, зберігати вірність товаришам i не зраджувати їх. Разом з тим з товариським кодексом пов'язана i відома підліткова агресивність хлопців. Вони вступають в конфлікт з будь-якого приводу, постійно готові до сутички, часто вживають грубі слова.

Треба зазначити, що підліткова агресивність, а також іншi зміни в поведінці мають i суто фізіологічну причину, якою є нерівномірнiсть фізичного розвитку підлітків. Типовим явищем є, наприклад відставання росту судин від росту серця, внаслідок чого створюється недостатність кровопостачання, підвищена стомлюваність i дратівливість. Також порушується співвідношення між силою подразника i реакціею на нього нервової системи, що пов'язано зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це, наприклад, i сильні, i слабкi подразники можуть викликати однакову за силою реакцію - відповідь. Може бути i по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабківідповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він переводить її у стан гальмування, тому реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає, i тому на нього реакція зберігається.Нарешті, може бути такий стан центрільної нервової системи, коли подразник взагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану — підвищена обрізливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків — зміна поведінки i рухальних реакцій.

Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються i відповідні реакціi на мову дорослих, звернену до них.

Не отримавши вiдповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться i починають дорікати.

Відповідіпідлітків на запитання вчителя стають біднішими, спрощеними; виникаєпідозра, що підлітки втратили половину свого словникового запасу. Для отримання вичерпних відповідей доводиться ставити їм додаткові запитання. Усе це створює враження недостатнього знания предмета, невпевненості у знаннях, що негативно впливає на оцінку педагогами відповідей підлітків.

·               Стомлюваність підлітків зазвичай розвивається у двох фазах: у першей фазi з'являється рухальне збентеження (нервова система не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота, або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у пiдлiткiв опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження.

Yci ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії i тактики побудови i проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

Центральним психічним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості. Підліток протиставляє себе дорослим, виявляючи при цьому "максимум самостійності". Це суб’єктивно приводить його до відмежування

від навколишнього світу, усвідомлення себе, відкриття власного "Я" i як наслідок до зацікавленості власним внутрішнім життям та внутрішнім світом інших людей.

Коли говорять, що дитина дорослішає, мають на увазі становлення його готовності до життя в суспільстві дорослих людей, причому як рівнопрівного учасника цього життя.

3 зовнішнього боку в підлітка нічого не змінюється: навчається в тій самій школі, живе в тiй самій родині. Так само в сім'ї до дитини ставлять як до " мaленької". Багато що вона не робить сама, багато що - не дозволяютъ батьки, яких так само доводиться слухатись. Батьки годують, одягають, а за хорошу поведінку можуть навіть" нагородити". До реальної дорослостi далеко - i фізично, i психологгчно, i соціально, але так хочеться! Підліток об' єктивно не може включитися в доросле життя, але прагне до нього i претендує на piвнi з дорослими права. Змінити вони поки що нічого не можуть, але зовнішньо наслідують дорослих. Звідси i з'являються атрибути" псевдодорослості": тютюнопаління, тусовки в підїздах i т. д. Копiюють будь - якi відносини.

Хоча претензії на дорослість бувають досить незграбними, навіть потворними, а зразки для наслідування - не кращими, в принципіпідлiтку корисно пройти через таку школу нових відносин. Адже зовнішне копіювання дорослих відносин - це своєрідна апробацiя ролей, iгри, якi зустрічаються в житті.

Однак бувають i по -справжньому цінні варіанти дорослості, сприятливі не лише для близьких людей, але i для особистісного розвитку самого підлітка. Це включення у дорослу інтелектуальну діяльність, коли підліток цікавиться певною областю науки чи мистецтва, глибоко займаючись самоосвітою. Або турбота про сім'ю, участь у вирішенні як складних, так i щоденних проблем, допомога тим, хто їх потребує.

Разом з тим,батьки, якi спостерігають дорослішання своїхдітей, найчастіше помічаютьу цьому процесітільки його негативні боки: підліток стає" неслухняним", "потайливим" тощо - i зовсім не помічають пагонів позитивного, нового, такого як прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхне горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім нездатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення підлітка якраз i необхідно бути із ним"на рiвних".На мою думку, багато сучасних проблем, пов'язаних з вихованням підлітків, виникають тому,що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку,не бажаючи, тай не вміючи нічого взяти. Але тільки через ці реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дифіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Це одне джерело конфліктів- зовнішній вигляд підлітка. Змінюється походка, манери, зовнішній вид. Ще зовсім недавно хлопчик, що легко,вільно рухався,починає ходити,опустивши руки в кишені i спльовуючи через плече. В нього з'являються нові вислови. Дівчатка починають порівнювати свій одяг i зачіску із зразками, якi вони бачать на вулиці та наобкладинках журналів, виплескуючи на маму емоціi з приводу існуючих розходжень в поглядах.

Зовнішній вигляд підлітка часто стає джерелом постійних непорозумінь i навіть конфліктів у сім'ї. Батьків не влаштовує ні молодіжна мода, ні ціни на речі, так потрібні їхнiй дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, в той же час прагне нічим не відрізнятися від ровесників. Вiн може переживати відсутність куртки — такої ж, як i у всіх в його товаристві, - як трагедію.

Внутрішньо відбувається наступне.

У підлітка з'являється своя позиція. Вiн вважає себе достатньо дорослим i ставиться до себе як до дорослого. Бажає, щоб всі дорослі (батьки,вчителі) ставилися до нього, як до рівного,дорослого. При цьому його не  хвилює те, що прав вiн вимагає більше, ніж бере на себе обов'язків. I відповідати за щось підліток зовсім не бажає( хiба що на словах).

З'вляється прагнення до самостійності. А тому відкидаються допомога i контроль. Все частіше вiд підлітка можна почути "Я сам все знаю!".На жаль, подібна "самотність"- ще один з основних конфліктів між батьками та дітьми в цьому віці.

З'вляються власні смаки i погляди, оцінки, лiнiї поведінки(найяскравіші-об’єднання в групи i надання переваги музиці певного типу ).

I вуличне спілкування , i спонтанні підліткові групи тісно пов'язані з особливостями юнацькоi субкультури. За всієїїї розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей i норм поведінки, смаки, одяг i зовнішній вигляд; почуття групової спільності i солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування.

У підліткових захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком "своїм", необхідно виглядати" як yci" i розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікаціi, ідентифікаціi. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми i цінності субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися в певному музичному напрямку) стає обов'язковим i служить способом самотвердження.

Поряд з почуттям дорослості в підлітковому віці формується "Я -концепція"- система внутрішньо погоджених уявлень про самого себе, образів "Я". При цьому вона може i не співпадати з реальним"Я".

Підліток починаєвідкривати для себе свій внутрішній світ. Вiн .хоче зрозуміти себе, що він собою являє, тобто побудувати своєідеальне "Я". Самопізнання відбувається через друзів: підліток порівнюе себе з іншими, аналізує, шукає подібності.

Підлітки, вивчаючи себе, уявляють, що i інші люди теж постійноспостерігають за ними, оцінюють їх.

3 розвитком самосвідомості пов'язані схильність до усамітнення, почуття самотності, незрозумілості i туги, що виникають в підлітковому віці. Ці нові почуття проявляються в афективних спалахах та замкнутості, що раптово з'являється на деякий час.

Образи "Я", що створює в своiй свідомості підліток, різноманітні - вони відображають весь спектр його життя.

Фізичне "Я", тобто уявлення про власну зовнішню привабливість, про свій розум, свої здібності в різних областях, про силу характеру, комунікабельність,створюють великий пласт Я- концепціi- так зване реальне"Я".

Пізнання себе, своїх різноманітних якостей призводить до формування когнітивного компоненту Я- концепції. 3 ним пов'язані ще два - оціночний та поведінковий. Для підлітка важливо не лише знати, який він є насправді, але i наскільки значимі його індивідуальні особливості. Оцінка своix якостей залежить вiд системи цінностей, що склалася головним чином завдяки впливу сім'ї i ровесників. Різні підлітки по- різному переживають відсутність краси, визначного інтелекту або фізичної сили. Крім того, уявленням про себе повинен відповідати певний стиль поведінки. Дівчинка, що вважає себе дуже привабливою, тримається зовсім інше, ніж її ровесниця, яка вважає себе негарною, але дуже розумною.

Підліток ще не цільна зріла особистість. Окремі його риси дисонують, поєднання різних образів "я" негармонійне. Нестійкість, рухливість всього душевного життя в підлітковому віці призводить до мінливості уявлень про себе. Iнколи випадкова фраза, комплімент чи насмішки призводять до помітного зсуву в самосвідомості. Коли ж образ "я" достатньо стабілiзувався, а оцінка значимої людини або вчинок самого підлітка йому протирічить, часто включається механізм психологгчного захисту.

Образи "Я" ніяк не пов'язані між собою, але реальні при різному ступені реалістичності. Таким чином складається ідеальне уявлення про ідеальне"Я".

Ці уявлення лише формуються, тому підлітки дуже чутливі до слів.

Можна сказати, що закладено в "Я-концепції", те підліток намагається розвинути (особливо, якщо це не відповідає реальному "Я".)

При високому рівні домагань i недостатньому усвідомленні своїх можливостей ідеальне "Я" може досить сильно відрізнятися вiд реального. Тоді та різниця мiж ідеальним образом та реальним своїм становищем,яка переживається підлітком, призводить до невпевненості в собi, що зовні може виражатися в образливості,впертості,агресивності.

При правильному усвідомленні "Я- реального" існує можливість виправити своi "недоліки", покращити себе,тобто робити реальні кроки самовиховання.

Самовиховання стає можливим в цей період завдяки тому, що у підлітка розвивається саморегуляція. Змінюється рівень саморегуляції: підліток здатен відтермінувати бажання, оцінити співвідношення можливостей та реальної ситуаціi. Звичайно, далеко не всі вони здатні проявити наполегливість, силу волі та терпіння, щоб поступово просуватися до створеного ними самими ідеалу. Крім того, в багатьох зберігається дитяча надія на чудо: здається, що в один прекрасний день слабий та боягузливий поб’є першого в класі силача, а "трієчник" блискуче напише контрольну роботу. Замість того, щоб діяти, підлітки занурюються у світ фантазій.

В кінці підліткового віку, на рубежі з ранньою юністю, уявлення про себе стабілізуються i утворюють цілісну систему - Я - концепцію. Відбуваються друге народження особистості.

Характер спілкування з учителями i суб’єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільноi праці, то у більш старшому віці - намагання до особистісного спілкування з учителем. Починаючи з 7-го класу, підлітки все більше зважають на професійні та особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості їх загалом влаштовують, то особистісні - ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема "справедливості" вчителя.(за даними, отриманими в нашій школі, з якостей, які повинні бути притаманні вчителеві, підлітки на перше місце ставлять знання предмету та справедливість; на другому i третьому - вміння спілкуватися )

Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними , чого , до речі , учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними , як i їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється i зона конфліктів як зовнщніх, так i внутрішніх.

При всій вразливості спілкування з ровесниками та батьками, основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та проста й очевидна обставина, що він школяр i тут головна вимога до підлітка - якісне засвоєння знань..

Врахування вікових та особистісних особливостей має велике значення для успішного навчання учнів підліткового віку.

У 8-9 класах у деяких школярів починає проявлятися відчуженість до школи.В результаті цього може знизитись успішність. Що перш за все впливає на успішність?

1.        Особистісні i вікові чинники.

2.        Методи закріплення i розвитку навчальних умінь та навичок.

3.        Позитивний чи негативний вплив на учнів з боку друзів i ровесників. На перший погляд може видатися, що можливості ефективного впливу на ставлення учнів до шкільних занять i формування їх навчальних навичок

досить обмежені, оскільки в цьому віці багато підлітків переживають кризу самосвідомості i прагнуть до більшої свободи вiд родичів. Підлітковий вік є критичною фазою в розвитку самосвідомості особистості. До цього періоду"Я" дитини практично зводить до суми її уподібнень із різними авторитетними людьми. У підлітка i юнака становище змінюється. Орiентація одночасно на кількох "інших" робить його психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктною. Розуміння своєї індивідуальності, становления свого образу "Я" з’єднано в підлітка з прагнення позбутися попередніх дитячих ідентифікацій, що може проявитися в конкретному запереченні норм i цінностей, що йдуть вiд знайомих дорослих (утому числі батьків, вчителів). Але все це залежить, в першу чергу, вiд розуміння вчителем i батьками вікових проблем підлітка. Саме в цю пору конструктивне педагоггчне втручання здатне зміцнити прагнення добитися більш високих успіхів у навчанні. Навпаки, пасивність педагога може тільки послабити прагнення, посилити вже існуючі сумніви в своїх силах i негативні реакціi.

Більшість учнів-підлітків мають загострене бажання досягти власної незалежності, але, на жаль, виражають це в такій формі, що викликає активну протидію дорослих i в кінцевому підсумку веде до ще більших обмежень. Це період, протягом якого учень приходить до розуміння свого "Я". Розширюється сфера діяльності підлітка, діапазон виконуваних ним ролей. Але ці ролі не засвоюються до кінця i серйозно, а наче приміряються. Вони ототожнюють себе з новими героями кіно або естради i переглядають свої оцінки стосовно дорослих, i перш за все, тих, які відіграють найбільш помітну роль у їхньому житті - батьки й учителі.

Вкрай нерозумно ігнорувати той факт, що у цьому віці прагнення до невідкладногозадоволення бажань проявляється в учнів усе сильніше. Думати про майбутне, планувати його підліткам здається особливо непотрібним й неприємним зараз, в даний момент. Час - поняття розтяжне. Для 13-літніх два роки можуть тягнутися як вічність. Реалістичний підхід до проблеми вимагає вiд педагогів бути готовим до того, що принаймні частина учнів в цьому віці відчуває психологічну напруженість, яка пов'язана зі статевим дозріванням i "емоційними вибухами". Та чи інша протидія раціонального підходу до шкільних занять породжує сумніви в необхідності планувати своє майбутне. До того ж, їх особистісна невизначеність буде супроводжуватися сумнівами про те, чи доцільно витрачати сили на здобуття нових знань, затрачати зусилля, щоб стати освіченим.

Треба реально дивитися на речі. Треба визнати, що для учнів складності й проблеми, викликані їх психологічним i фізичним розвитком, нерідко багато важливіші, ніж те, що ми викладаємо, що треба вивчати. У 7-8 класах школи помітно зростає рівень програмних вимог i учень може відреагувати на це погіршенням своєi поведінки, спробує усунутися вiд навчання. Одна лише думка, що питания учителя зажене їх у тупик, безвихідне становище,породжує у підлітків страх "втратити авторитет" серед ровесників i це штовхаєїх на зухвалі вчинки. Для чого? Для того, що переключити увагу навколишніх людей зі свого незнания на свою поведінку. Особливо наочно це проявляеться у ставленні хлопців до тих дисциплін, якi традиційно являються чоловічими. Вчителі ж нерідко відповідають на виклик тим, що виганяють учня, який зірвав урок, з класу, не розуміючи, що тим самим дають йому можливість уникнути потенційноi небезпеки проявити власне незнання ( чого він i добивався ), а по-друге, вирости в очах однокласників. Звичайно, найпростіше зосередити увагу на чисто зовнішніх проявах поведінки учня i не зауважити, що вони виступають, як захисна реакція на відчуття власної невідповідності зростаючим вимогам, якi підліток відчуває через великі переживання й відчуття невпевненості.

Учні, яким важко даються деякі предмети (особливо фізика, математика, хімія) нерідко стають жертвами стресу, який вони намагаються компенсувати нєгативiзмом i ефективнiстю, i докори вчителя не будуть мати відповідного ефекту, якщо учень сам вважає себе менш здібним, ніж його однокласники, або думав, що його зусилля не увiнчаються успіхом. Тому важливо допомогти учневі розібратись в самому собi, у своїх переживаннях.

Низька успішність може бути результатом несформованості у школяра позитивно стійкої мотивації навчальноi діяльності, недостатніх здібностей до навчання або результатом неадекватного викладання.

Мотивація означає загальну внутрішню готовність людини прагнути до свідомо поставлених цілей, навіть, якщо при цьому доводиться долати різні труднощі й перепони. Відомо, що навчальна діяльність визначається як здібностями, так i готовністю вчитись. Вона визначається, з одного боку, тим, що людина вже знає i може, якими інтелектуальними передумовами володіє, а з другого боку - тим, чи хоче вона вчитись, чим, для чого, чому i якою мірою хоче оволодіти. Для кожного школяра навчання має свій сенс, своївікові характеристики i відіграє свою роль у його житті.

Значения навчання - це складне особистісне утворення, що, проявляеться у внутрішньому ставленні до навчання, усвідомленні його значения. Він визначається системою цінностей та ідеалів оточуючого середовища. Разом з тим, в процесі шкільного навчання відбуваються зміни сенсу навчання у своїх індивідуальних i вікових характеристиках. Значения навчання залежить вiд рівня розвитку особистості учня й рівня цілеспрямованості навчальної діяльності. Отже, розвиток сенсу навчання потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.

Оскільки мотивація тісно пов’язана з оцінкою, бажаністю й можливістю успіху, то вона має безпосереднєвідношення до успішності навчання. Успішність також залежить вiд того, наскільки добре учень розуміє залежність вiд нєї майбутньої своєї  діяльності.У центрі мотиваціi особистостi знаходиться " Я " пiдлiтка, тобто, самосвідомість.

" Я- концепція" - поняття сучасної психології, що відбиває цілісне уявлення про себе, сформований образ свого „Я"." Я- концепція"- цесоціальна установка особистості стосовно самого себе. У складі " Я-концепціi" можна виділити взаємопов"язані компоненти:

- пізнавальний (уявлення про свої якості й здібності )

-емоційний (оцінка власних якостей i пов'язаних із нею почуттів самолюбства, самоповаги чи саморуйнування)

-оціночно - рольовий (прагнення підвищити самооцінку, добитися поваги

ровесників , вчителів) , який проявляеться в поведінці .

Мотивація й поведінка - це поняття, якi застосовуються, щоб пояснити реакцію учня під час шкільних занять. Установки тісно пов'язані з тим як учень сприймає самого себе i якою людиною він прагне стати . Щоб підвести до вироблення власного ефективного стилю навчальної діяльності , важливо також враховувати установи й мотиви саме тоді, коли підліток перебуває в процесі зміни своїх уявлень про себе .

Треба приділити увагу не тільки самим учням, але й прийнятим у школі ціннісним установкам, психологічній атмосфері у класі , а також усьому комплексу факторів , якi здійснюють вплив на якість успішності . Iснує декілька мотивів навчання учнів:

 І.Соціальні мотиви :

1 .Мотиви обов'язку (навчання з переконання, що воно служить дляпідготовки до " наступного життя в суспільстві i тому є обов'язком учня)

2. Соціальна ідентифікація (уподібнення) із батьками (треба вчитися, щоб раділи батьки i виправдати їх надії)

З. Соціальна ідентифікація з учителем (навчання на радість учителю, щоб не розчарувати його, а виправдати його надіi)

4.Соціальна ідентифікація з навчальною групою або класом (навчання, як вклад у досягнення групи)

5.        Мотив престижності, честолюбства (навчання через бажання визнання особистості в колі ровесників, завоювання престижу)

6.        Єгоїстичний мотив (навчання через бажання задовільнити особисті матеріальні потребитепер чи в майбутньому).

II.        Пізнавальні мотиви (спрямовані на опанування нових знань i пов'язані із змістом i процесом навчання). До пізнавальних мотивів належить широке коло інтересів із різних галузей, якi спонукають учня до пошуку знань поза межами шкільних наук.

III.      Мотиви - стимули : задовольнити вчителя, уникнути погрози, строгого контролю за матеріальну винагороду, через фізичні впливи i т. д.

У процесі навчання повинна формуватися стійка мотивація досягнення.

У поведінці досягнення задіяні дві тенденціi, якi психологи називають "надією на успіх" та "страхом невдачі". Перша з них виражає впевненість у досягненні поставленої мети, друга пов'язана з тривожним побоюванням не зуміти її досягти, не виправдати очікувань, провалитись. Конкретна спрямованість мотиваціi досягнення змінюється в залежності вiд поставлених ситуацією вимог. Наприклад, у випадку отримання завдання, яке здається учневі надзвичайно важким, актуальна "надія на успіх" буде виражена слабо, а "боязнь невдач" - сильно.

Незважаючи на рівний інтелект, у навчальній i пізнавальній діяльності оріентованих на успіх i на невдачу школярів спостерігаються значні відмінності. Оріентованим на невдачу навчання й пізнання даються набагато важче, ніж їхнім однокласникам, якi оріентовані на успіх,які швидше i більш активно починають вчитись на своїx помилках, відмовляються вiд гіпотез, як тільки переконаються в їх помилковості, i швидше знаходять оптимальні для певних типів задач стратегiї розвитку.

Формування стійкої мотивації досягнення необхідне для того, щоб змінити "позицію невстигаючого", підвищити самооцінку i психологічну стійкість школяра. Висока самооцінка невстигаючими учнями окремих своїх якостей i здібностей, відсутність у них комплексу неповноцінності й невпевненості у собi відіграють позитивну роль, допомагаючи таким школярам утвердитись в різних видах діяльності. Це є базою для розвитку навчальноi мотивації й здійснення необхідних педагогічних впливів.

Як допомогти школяреві подолати невпевненість у собi? Потрібно створювати умови для переживання школярем успіху i пов'язаних з ним позитивних емоцій. Для цього рекомендується ставити перед умнем такі задачі, якi будуть йому під силу, якi вiн зможе виконати та як вони відповідають його можливостям чи знаходяться в зоні його найближчого розвитку. Необхідно намагатись виділити ті сфери діяльності, в ході виконання яких, учень зможе проявити ініціативу i заслужити визнання в школі. Виділення "успішних" сфер діяльності відстаючого школяра дозволяє змінити до нього ставлення вчителів, батьків,учнів у кращу сторону.

Особливу увагу слід приділити тому, щоб не дати закріпитись новим невдачам. Для цього, тренуючи волю підлітка, потрібно примушувати його доводити розпочату справу до кінця, наприклад, розв'язати важку задачу відразу, не відкладаючи її на "потім" при перших помилках.

Поступово виховуючи у невстигаючого школяра впевненість у собi, у своїх можливостях i змінюючи цим його ставлення до своєi неуспішності, необхідно переходити до постановки перед ним конкретної i чіткої мети,спрямованої на подолання відставань у навчанні. Але, щоб мета була прийнята ним, стала його наміром, необхідно, щоб вiн сам брав участь як у  постановці, так i в аналізі, обговоренні, усвідомленні умов i шляхів її досягнення. Наприклад, учень з допомогою вчителя робить перелік того, що вiн повинен знати i вміти з невстигаючого предмета, із кожної пройденої теми. Сам учень може відмічати навпроти кожного пункту цього переліку, що вiн засвоїв, а що-ні.

Такий спосіб роботи дасть можливість учневі бачити свій рух вперед, послідовно ставити i досягати одну мету за іншою, підійматись зісходинки на сходинку i наочно відобразити своє збагачення знаннями й уміннями. Така організація навчальної роботи подібно до змагання із самим собою i єважливим мотивуючим фактором, який викликає підвищення активності учня.

Разом з тим, одне з найважливіших завдань вчителя-допомогти підлітку усвідомити свою відповідальність за успіхи й невдачі. Тут ми зустрічаємося з двома крайностями: з однієї сторони, учні схильні бачити в своїх невдачах дію зовнішніх сил, з другої-вважати,що всі успіхи i невдачі залежать вiд них самих.

На жаль, більшість школярів знімає з себе усяку відповідальність за власний розвиток, тому i навчання сприймається ними, як дещо таке, що відбувається поза їх волею та ініціативою.

Для того щоб змінити неправильну позицію, недостатньо прохань, не допоможе i примусовість. Треба вчити учнів об’єктивно оцінювати свої дiї, їх результат, міру своєївідповідальності за них, i те, що завадило досягти більшого.

Необхідно також зробити все можливе для того, щоб у пасивних учнів, якщо ми, хочемо перемогти їх небажання вчитися, не склалося уявлення, їх інтереси й гідність утискують, змушують їх діяти проти власної волі.

Постійне й цілеспрямоване формування навчальних навичок, що супроводжується пошуком ефективних індивідуальних методів навчання, здійснює помітний вплив на підвищення результатів навчання. Але ці зусилля повинні бути послідовними i підтримується всіма вчителями.

Підлітковий вiк - це найдовший перехідний період, якийхарактеризується рядом особливостей.

В цей час відбувається інтенсивний розвиток особистості, їх друге народження.

Підлітковий вiк вважається важким у виховному плані. Найбільша кількість дітей з так званою „шкільною дезадаптаціею", тобто таких, що не вміють пристосовуватися до школи (низька успішність, погана дисципліна, розлад взаємовідносин з ровесниками, прояв негативних рис в особистості та поведінці, негативних суб’єктивних переживань i т.д. припадав, саме на середні класи.)

В результаті в цьому віці ми зустрічаємось з найбільшою кількістю так званих „важких дітей". Однак навіть цілком здорових підлітків характеризує нестійкість настрою, поведінки, постійні коливання самооцінки, різка зміна  фiзичного стану i самопочуття, ранимість,неадикватність реакцій.

Все це вимагає вiд дорослих, що оточують підлітка, особливої уваги до кожного підлітка, особливої тонкості, делікатності, вдумливості i обережності при роботі з ним.

Особистістний розвиток підлітка характеризується двома основними потребами: з одного боку потребою в самоствердженні, з іншого - потребою в спілкуванні з ровесниками, тому що провідна діяльність в цьому віці -інтимно-особистісна. Ці потреби i утворюють основні риси психічного розвитку підлітка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.           Психология современного подростка./ Под ред. Д. И. Фельдштейна-М.,1987.

2.           Выготский Л. С. Педология подростка.- М., 1984.

3.           Краковский А. П. О подростках.- М., 1970

4.           Общая психодиагностика./ Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина.-М., 1987

5.           Обозов Н.Н. Межличностные отношения.- Л., 1979.

6.           Божович Л.І., Морозова Н.Г., Славина Л.С. Розвиток мотивів навчання у школярів.-М., 1952

7.           Гаврилова Т.П. Учитель и семья школьника-М., 1988

8.           Мудрик А.В. Общение школьников- М., 1987

9.           Шамова Т. И. Активизация обучения школьников.- М., 1982.

10.      Савчин М.В., Татомир Л.П. Як навчити учнів-підлітків учитися.-Дрогобич, 1996