Пісенний вернісаж

●       Яке диво дивне – пісня. Яку владну силу таїть вона в собі. Минає час, на зміну одним поколінням приходять інші – у кожного свої смки, свої уподобання. Та лише справжні мистецькі твори дарують первісний чар, свою нев’янучу молодість і красу, збагачують душу.

●       Сучасний пісенний світ такий широкий і такий різноманітний, що у ньому легко заблукати, інколи зачепствіти, опуститися до примітивного.

●       А чи знаємо ми про українську авторську пісню? Про українські таланти? Мабуть,  нам бракує цих знань і розуміння, що саме ці таланти і їхні твори – це справжнє і вічне мистецтво.

Червону руту не шукайте,

І ніжних пелюсток-вогнів.

В лісах даремно не блукайте,-

Ніхто цю квітку не зустрів.

Це символ мрійника-поета,

Вогонь душі, вогонь митця,

Що враз згорів, немов комета…

(Коротке зоряне життя!)

Червону Руту не шукайте,

Бо вам забракне вечорів.

Навік ім’я запамятайте

Того, хто в творчості згорів.

●       Чарівний край Черемоша і Прута… Саме тут, на Буковині, в Кіцмані 1949 року народився талановитий композитор Володимир Івасюк.

         Він прийшов із першими підсніжниками, відлигою, іскристим сонцем.

●       Родина Івасюків – мов би осколок кришталю на брудному тодішньому тлі.

         Батько – Михайло Григорович Івасюк , учений, письменник, автор історичних романів з української минувшини, згодом доцент кафедри української літератури Чернівецького університету, вільно володів шістьма мовами.

         Мати – Софія Іванівна Івасюк. Все життя працювала шкільним педагогом.

Батьки справили величезний вплив на виховання сина, формування в нього естетичних смаків.

●       Натхненником творчості Івасюка впродовж усіх років був його викладач Юрій Миколайович Візнюк. Саме він благословив у люди й перші твори 17-річного юнака.

●       «Буковинка» – саме так назвав дев’ятикласник Володя Івасюк свій перший гурт , який створив у 1965 році у своєму рідному Кіцмані. Джерелом натхнення для Володимира Івасюка завжди була незбагачена краса рідної природи та народна музична творчість.

●       За спогадами батька, Володимир якось сказав про народну музику «…Кожна пісня – це перлина! Я не розумію як можна вважати себе музикантом або просто культурною людиною і не знати українського фольклору. Мрію стати композитором, тому визбирую все прекрасне, створене народом, щоб мати в душі якусь основу для своїх творів. Без народного грунту я – ніщо. Для мене український фольклор – підручник, написаний геніальним автором.»

●       Пісня була його любов’ю, його життям. У тій своїй безмежній любові не зраджував і завжди відстоював раз і назавжди обрані мистецькі позиції художника, підказані його джерелами.

●       У 60-і роки в Україні тільки зароджувалися вокально-інструментальні ансамблі. Одним із них став «Смерічка» – справжня творча лабораторія Володимира Івасюка. В «Смерічку» поет приніс свої перші пісні – незабутні «Червону руту» та «Водограй». Ці твори звучали на всю країну. А у 1974 році на фестивалі у місті Сопот пісня «Водограй» отримала гран-прі і стала першою українською піснею, яка прозвучала на міжнародному фестивалі.

●       Пісні Івасюка називають символом української естради. Та, навіть більше,  вони стали національним символом, як калина і тополя, як Дніпро і Карпати, і,  безперечно є символом душі її автора. Вірші «Червоної рути» Володимир Івасюк написав, узявши за основу старовинну грецьку легенду про міфічну квітку та поєднавши її з гуцульським повір’ям про те, що рута раз на 20 років зацвітає червоним цвітом і приносить щастя тому, хто її знайде.

                                               Моя пісня

                                      Коли поїдеш, любий друже,

                                      Із краю гір, шовкових трав,

Візьми з собою мою пісню –

Я в неї щастя наспівав.

І де б не був ти, пісня стане

Повік подругою тобі:

У радості осяє ніжно,

Розрадить в горі і журбі.

Від пісні квітнуть у житті

Троянди білі і рожеві,

І мрії про красу й любов,

Як сонечко в ясному небі.

І ти згадаєш світлу юність

Серед Карпатських синіх гір,

І буде вічна наша дружба,

Мов сяйво вечорових зір.

Коли поїдеш, любий друже,

Із краю гір, шовкових трав,

Візьми з собою мою пісню –

Я в неї щастя наспівав.

 «Червона рута» (танець ансамблю «Юна», відео фрагменти)

●       Осінь 1970 року щедра на події. Володимир здобуває друзів. Зав’язується міцна дружба з солістами «Смерічки»: Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком. При Чернівецькій філармонії створено вокально-хореографічний ансамбль «Червона Рута». До цього колективу запросили випускницю Чернівецького музичного училища, співачку Софію Ротару.

●       Навесні 1972 року починається Львівський період в житті Володі: він переїжджає до Львова , де стає студентом підготовчого композиторського факультету консерваторії та закінчує 4-й курс медичного університету.

 Вогні Львова

                                      Сьогодні в нас побачення зі Львовом;

                                      Вдягнем святковий одяг і підем.

                                      Хай вулиці своє нам скажуть слово,

                                      Нехай нас вечір містом поведе.

                                      Послухаєм, про що шепочуть клени,

                                      Про що шумить в задумі Стрийський парк.

                                      Можливо, що про тебе і про мене

Свою він пісню нам приносить в дар.

Чи знаєте ви тихі львівські вечори?

Чи з милою їх зустрічали,

У сяєві зорі вечірньої пори

Знайоме місто знову відкривали?

До нас історія підійде поруч,

Довірливо прихилить стрімкість веж.

І, як в легенду, ти на Княжу гору

Своє кохання гордо пронесеш.

Нам усміхнуться, наче очі, вікна

Нових кварталів молодих будов,

І блиск вогнів, і далина блакитна

Вестимуть нас у щастя, у любов.

●       Пісні злітають лихоманкою одна за одною з клавіатури інструмента. Це глибоко патріотичні пісні, роздуми про життя і неспокій людини у сучасному суспільстві. У інших йдеться про красу і велич почуття любові. У період перебування у Львові творчі досягнення Володимира увінчуються тим, що його висувають на здобуття комсомольської премії імені Миколи Островського за музику до вистави Олеся Гончара «Прапороносці». Він ще не знав, що цей твір стане його своєрідним реквіємом.

●       Фірма «Мелодія» випускає платівку-гігант «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка», а видавництво «Музична Україна» випускає у світ збірку його пісень. У Львові Івасюк пише понад сім десятків пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості. Та успіх композитора сприйняли не всі. Як кожна дійсно талановита людина, він мав чимало заздрісників і недоброзичливців, які славу Івасюкових пісень намагалися затьмарити скаргами й доносами. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у Брюховецькому лісі, недалеко від Львова.

●       «Червону руту» співав увесь світ. Можливо у ту мить коли у Брюховицькому лісі, що на околицях Львова згасало його життя, ця незбагненна пісня також звучала в радіо – чи телепередачі, у кав’ярні чи ресторані, у сільській хатині чи міському парку… У день поховання митця на Личаківському кладовищі мелодія «Червоної Рути» завмерла.. Як завмерли у місті Лева трамваї та тролейбуси, як завмерло умите сльозами багатотисячне братство, що вийшло проводжати композитора в останню путь.

                                      Помирає скрипаль,

                                      А до рук його тулиться скрипка.

                                      Дотикається рук,

                                      Та німують скорботно вони.

                                      Мов не бачить ніхто,

                                      Що смичок перетруджений випав

                                      І що журиться скрипка

                                      У чотири печальні струни.

                                      Дайте голосу їй,

                                      Бо вона – і дружина й родина,

                                      Все,

                                      Що втратив скрипаль,

                                      І все те,

                                      Що здобув у житті,

                                      Бо витає над ним

                                      Його співу пора лебедина,

                                      А без нього не міг,
                                      І в найтяжчій своїй самоті.

                                      Дайте голосу їй…

                                      Попрощається скрипка журливо.

                                      І прихилить крило

                                      Передчасно

                                      Посивіла даль.

                                      Дайте голосу їй…

                                      Хай залишиться
                                      Музики диво,

                                      Може легшою буде

                                      Остання печаль.

●       Та час і Бог усе розставили на свої місця. Уже посмертно Володимира Івасюка відзначено найвищою нагородою нашої держави – премією імені Тараса Шевченка. Пісня «Червона Рута» дала назву національному фестивалю молодіжної пісні, котрий живе вже двадцять років.

●       За таке коротке життя Івасюк встиг зробити чимало. Його творча спадщина налічує майже 150 пісень, камерні твори, симфонічні сюїти, музику до театральних спектаклів… Залишилось багато його картин, портретів, автопортретів. А ще Володимир майстерно володів кінокамерою.

●       Володимир Івасюк прожив лише тридцять років. Але ті роки були напрочуд змістовні, осяяні мрією про добро і красу на землі. У житті він мав щастя від творчості  і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу. Ну, а пісня? Його пісня

Є І БУДЕ ПОМІЖ НАС!

 «Я піду в далекі гори…»(танець ансамблю «Юна», відеофрагменти)

●       Цікавим є спогад про Івасюка побратима, народного артиста України Назарія Яремчука: «Композитор і поет Володимир Івасюк володів чудовим за тембром і красотою голосом, який і окрилив «Червону руту» з підмостків Чернівецької студії телебачення. Цей варіант і слід вважати оригіналом. Наше виконання просто відоме багатому загалу слухачів… Ніби непомітно, але впевнено й дужо сходила його зоря. Шкода лише, що вона була серпневою, короткочасною на життєдайне світло. Однак на небосхилі творчості лишила вона незгасний світ. Зоря ця горіла тільки для людей.»

●       Назарій Яремчук встиг стати легендою вітчизняної естради. З ним облетіли світ наші українські пісні – «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Родина»,»Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас»… «Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос» – написав поет Андрій Демиденко. В одному з останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду.

●       Упродовж мистецького життя артист здійснив гастролі поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів – «Київська весна», «Московські зорі», «Кримські зорі», «Білоруська осінь»,  «Білі ночі», «Мерцішор», «Вогні магістралі-77» та деяких інших. Разом із «Смерічкою» був учасником культурної програми ХХІІ Олімпійських ігор у Москві, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.

●       Разом зі своїми найближчими побратимами Назарій відзнятий у музичних стрічках «Червона рута», «Співає «Смерічка»», «Стартує пісня», «Ти плюс я – весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

●       Назарій Яремчук підтримав, благословив і спрямував на нелегку пісенну стежину чимало молодих виконавців. З-поміж них вирізнимо Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко та Леоніда Корінця з Чернівців. У березні 1996 року Указом Президента України Яремчуку Назарію Назаровичу (посмертно) присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.

●       Серед українських піснярів – уродженець містечка Радехова Львівської області, а згодом – львів’янин Ігор Білозір. Перші музичні композиції Ігоря Білозіра виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, а перший професійний запис відбувся 1969 році на львівському радіо в передачі «Мандрівний меридіан».

●       З 1979-го року художній керівник і соліст вокально-хореографічного ансамблю «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень і донині. Написав прекрасні пісні для своєї дружини, вокалістки Оксани Білозір. Серед них – «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» на слова Богдана Стельмаха, «Коханий», «Голубий сніг», «Лицарі» та багато інших.

●       Його творчість здобула визнання у США, Канаді, Польщі, Німеччині, Росії. У 1997 році І. Білозору присвоєне звання народного артиста України. Композитора немає уже 12 років, але пісні його живуть серед людей, бо воістину стали народними.  А Оксана Білозір стала однією з найвідоміших і найулюбленіших українських співачок.

●       Далеко за океаном чарівною виконавицею українських пісень, зокрема творів Володимира Івасюка стала Квітка Цісик.

         Квітка Цісик

         4 квітня 1953 року в Нью-Йоркському районі Квінсі у сім’ї Іванни і Володимира Цісиків, післявоєнних емігрантів із Західної України, народилася дівчинка, яку назвали Квіткою. Дівоче прізвище матері було Лев, походила вона з Коломиї. П’ятирічною Квітка освоїла скрипку, допомагав у цьому батько — прославлений концертуючий скрипаль, який навчався у Львівській консерваторії і потім викладав в українському музичному інституті Америки. Акомпонувала Квітці її старша сестра Марія (народжена в концентраційному таборі в Німеччині 1945 року). Марія Цісик — відома у світі піаністка, була директором консерваторії в Сан-Франциско, вела майстер-класи в Карнегі-Холі.

Хоча Квітка добре володіла скрипкою та роялем, маючи рідкісне колоратурне сопрано, вона вчилась у хранителя віденської оперної традиції Себаст’яна Енгельберга, закінчила Нью-Йоркську консерваторію. Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, від ініціалів КС, не відчувала жодних труднощів з різними музичними стилями. Її наперебій почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки. Цісик допомогала Роберті Флек, Бобу Джеймсу, Девіду Санборну, Майклу Болтону, Карлі Саймон, Лінді Ронстад, Мікіо Масуо, а також Квінсі Джонсу — найпотужнішому продюсеру-аранжувальнику Америки, котрий відкрив феномен Майкла Джексона. До слова, з майбутнім королем поп-музики Квітка часто співала у хорі. Кейсі неодноразово брала участь в комерційних проектах. З допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації Coca-Cola, American Airlines, Sears, Safeway, Starburs та інші.

         Завдяки професійності, душевній натурі, щедрим гонорарам, (на запис обох альбомів витратила 200 000 $) Квітка зібрала для запису альбомів 40 найкращих студійних інструменталістів Нью-Йорку, тих, кого собі не могли дозволити відомі поп-зірки США, партії роялю виконувала старша сестра Марічка. Як результат — два альбоми, яким немає рівних в українській легкій музиці. По зізнанню самої Квітки ці альбоми не були бізнес проектами, це був подарунок для всіх українців, в якій би частині світу вони не жили, музика для душі, пам'ять про свою батьківщину. Вони зібрали цілий вінок нагород у Канаді, а в 1990–му році були номіновані на премію «Греммі» в категорії contemporary folk. ,,Пісні України’’ та ,,Два кольори’’

         Якась зла доля пройшлася над жіноцтвом дружної сім'ї Цісиків. Спочатку, в 1994 році, померла Іванна, у 1998-му Квітка, у 2003-му Марія. Діагноз один і той же: рак грудей. На далекій американській землі в знак пам'яті про Квітку Цісик, її нев'янучий талант, засновано Фонд підтримки музично обдарованих дітей; на пам'ять про Марію – Фонд "Адже життя прекрасне", що акумулює кошти на закупівлю мамографічного обладнання для України. Квітки немає, та живуть ті пісні і неповторність.

 «Де ти тепер» (вальс, відеофрагменти)

         Серед українських виконавців справжні таланти – Тарас Петриненко, Таїсія Повалій, Олександр Пономарьов, Олег Скрипка, Марічка Бурмака, Руслана, Ані Лорак, Олег Табаков та усіх не перелічити. А серед  гуртів – неперевершений «Океан Ельзи». Лише ті, хто по-справжньому любить життя і хто духовно збагачений, тим підкоряються вершини. А їхні пісні живуть в серцях людей.